Логотип Рентехно
(044) 332-81-90
Рішення відновлювальної енергетики - Перевищуючи ваші очікування
enuaru

Инвестиции в землю и солнце

Головна » Блог про ВДЕ » Інвестиції в землю та сонце

Сонячна електростанція на службі у фермера

Урожай зерна є продуктом роботи сонця. Так само як і електрична енергія, якщо поряд із полями зернових розмістити сонячну електростанцію. Фермерське господарство «Омельяненко», що в Іванівці Новоукраїнського району Кіровоградської області, зацікавило нас із багатьох причин. По-перше, нечасто нашій редакції випадає можливість спілкуватися з фермерами, господарства яких мають понад 20 років історії — не колгоспної, а своєї, самостійницько-приватної. По-друге, рідко якому фермеру вдається наростити земельний банк із 16 га до 5,5 тис. га без залучення сторонніх інвес-торів. А по-третє, наскільки нам відомо, ФГ «Омельяненко» — це єдине агроформування, що вирішило розвивати абсолютно нетрадиційний для нашої країни напрям бізнесу — сонячну енергетику.

 

Цікавих фактів достатньо й у біографії засновника та незмінного очільника господарства — Сергія Омельяненка. Учитель історії за освітою, керівник відділу пропаганди райкому партії, екс-капітан КДБ і, врешті-решт, прогресивний фермер — такі записи в одній трудовій книжці побачиш нечасто.

Сергію Борисовичу, що вас пов’язує з Іванівкою?

Я народився у цьому селі. Батьки вчителювали в місцевій школі, тому я вирішив продовжити фамільну справу — поступив на навчання до Одеського державного університету імені Мечникова, одержав освіту викладача історії. Повернувся додому, працював учителем. Потім перейшов на партійну роботу — у райком партії. Проте чиновницька рутина стала не до душі: кабінет, стіл, телефон. І я попросився в колгосп.

Земля покликала?

Так, хотілося бути ближче до реального, а не кабінетного світу. Утім, у колгоспі мені теж доручили партійну роботу — посаду секретаря парткому.

Очевидно, у господарстві був потрібен саме такий спеціаліст...

Часи були такі. Проте довго я на цій роботі не затримався. Наше районне управління КДБ вирішило направити мене на свої вищі курси, у Київ. Рік провчився, потім служив оперуповноваженим у Кіровоградському управлінні КДБ до 1990-го року. Дослужився до капітана.

А як почалася в країні конкретна перебудова, знову закортіло повернутися до роботи на землі. Написав рапорт. Однак мені відразу сказали: від нас просто так не йдуть. Звільнитися з органів можна було або за станом здоров’я, або після серйозної догани. Проте думки мене не полишали, тож я наполягав. Керівництво думало-думало й звільнило мене у зв’язку з переходом на партійну роботу. Так я знову опинився в рідному Новоукраїнському районі.

На яку ділянку направила вас партія цього разу?

Заступником голови колгоспу. Економічна ситуація тоді була — вільне падіння: ні зарплати, ні цигарок, ні харчів у магазинах... Інфляція — шалена. І ось виходить постанова Ради Міністрів СРСР про те, що зерно можна реалізовувати на інвалюту. Голова колгоспу саме пішов у відпустку, я залишився за старшого. Тож і думаю: продамо частину врожаю за інвалюту, придбаємо нову техніку! Сяк-так нам це зробити вдалося, гроші на валютний рахунок господарства прийшли. Проте мене почали потроху пресувати — голова колгоспу побачив у мені свого конкурента.

Десь приблизно у цей період розпочинається фермерська глава вашої біографії...

А діло було так. Якось на початку 1992 року сиділи ми з нашими хлопцями за чаркою — бухгалтер, агроном, завідувач майстерні, водій і я. І вирішили, що завтра всі п’ятеро напишемо заяви про вихід із колгоспу й започаткуємо свої фермерські господарства. Потім полягали спати. Зранку, як зазвичай, приходжу на роботу, займаюся справами. Коли заходить агроном: «Борисович, ми ж домовлялися йти у фермери». «Так це ж несерйозно було сказано, під чарку», — кажу. А він: «Ви слово дали». Раз дав — треба тримати.

Із чого почалося ваше фермерування?

Нам виділили по 16 га землі. Домовилися про кредити, купили кожен якусь техніку: хто трактора, хто комбайна. Перші роки працювали разом. До речі, двоє моїх кумів із нашої п’ятірки досі фермерують, у них невеликі наділи: в одного 50 га, в іншого 70 га. Тобто вони свій розвиток не форсували.

Сіяли пшеницю, ячмінь, трохи гречки, вирощували на давальницьких умовах цукрові буряки. Цукрових заводів у Кіровоградській області тоді було аж 12, зокрема два неподалік від нашого села. В умовах, коли гроші знецінювалися страшенно швидко, цукор забезпечував стабільність. Коли треба було щось купити чи зарплату дати — розраховувалися цукром. У мене в хаті ціла кімната була під склад. Однак цукрова епопея давно скінчилася.

Починаючи самостійне фермерське життя ви мали дві вищі освіти, але жодної аграрної.

Мені пощастило: у 1993 році голова Асоціації фермерів України запропонував поїздку в США. Фінансувала її Асоціація фермерів Міннесоти. Півроку я жив і працював у сім’ї американського фермера. Це дало мені змогу багато чого навчитися у фермерській праці, побачити перспективу й зрозуміти, яким буде аграрний бізнес в Україні через 10–20 років. Тож коли повернувся, приблизно уявляв, в якому напрямі рухатися.

Що в США вразило вас найбільше?

Техніка, яка працювала на американських полях. Порівняно з нашими їхні трактори здавалися мені ракетами. Якось зламався на тракторі кондиціонер — по рації (мобільних телефонів ще не було) одразу викликали сервісну бригаду, вона прямо в полі все полагодила. А в нас тоді, хто про кондиціонери знав?

Які ви могли б пригадати ключові етапи розвитку свого господарства — від початку й до сьогодні?

Таких етапів було кілька. Перший, коли відбулося розпаювання землі й ми змогли брати паї в оренду. Другий, коли я викупив майно колишнього колгоспу, з якого пішов у фермери. Із цим майном трапилася ціла історія. Спочатку його за борги забрала одна харківська компанія. Погосподарювали вони кілька років, побачили, що діла не буде, і запропонували мені викупити бізнес за мільйон гривень: " У тебе, — кажуть, — наче виходить, а в нас — ні". Я погодився. У той час (1999 рік) моє ФГ збільшило площі в обробітку з близько 1000 до понад 3000 гектарів. Було ще кілька більш-менш значних приєднань від сусідніх збанкрутілих колгоспів. Тому хоч ми маємо досить великі площі в обробітку, землі розміщено компактно.

Чи плануєте добирати землі ще?

Ми не проти, але в нашому регіоні конкуренція дуже висока. В основному мої сусіди — такі самі великі фермерські господарства, які обробляють по кілька тисяч гектарів. Ми з ними домовилися, що в чужий город ніхто не лізтиме. Навіть коли звертаються невдоволені пайовики з "чужих територій", я раджу сторонам шукати спільну мову. Це нормально й цивілізовано. Хіба що беремо в оренду землі одноосібників, у яких не вийшло господарювати самостійно.

Які культури є у вашій нинішній сівозміні?

Найбільше землі відводимо під кукурудзу, протягом багатьох років вона займає половину наших площ. Оскільки її можна вирощувати в монокультурі, іноді сіємо кукурудзу по кукурудзі. В останні роки все більше переходимо на вітчизняну селекцію, бо тенденція така, що брак вологи не дає іноземним гібридам розкрити весь потенціал, тим більше, їхнє насіння втричі дорожче.

Соняшник вирощували завжди, хоч і порівняно у невеликій кількості; сіємо лише іноземну селекцію. Останні роки площі під ним коливалися в межах тисячі гектарів, тобто менше ніж 25%. Я вважаю, що наша зона для вирощування соняшнику — найсприятливіша в Україні. Крім того, на Кіровоградщині збудовано серйозні потужності для його переробки — покупців далеко шукати не треба.

У 2013 році висівали 600 га сорго. Це страхова культура від посухи, альтернатива кукурудзі. У неї є і свої переваги, і недоліки. Посівний матеріал сорго трохи дешевший від кукурудзи, проте витрати на засоби захисту — більші. Минулого року взагалі була проблема: на початку вегетації сорго заїдала тля, довелося використати велику кількість інсектицидів, хоча в попередні роки такої навали шкідників не було.

Також вирощуємо пшеницю та ячмінь. Щоправда, цієї осені посіяли цих культур лише 60% від плану, бо не могли вчасно вийти в поле — заливали дощі. Якби знати, що листопад буде теплим, заклали б більші площі. Посіємо трохи менше сорго — на рівні 400 га. Відповідно, трохи більше буде кукурудзи.

Займалися й соєю, але, швидше за все, будемо відмовлятися від цієї культури — не моя це тема, хороших результатів по ній не виходить.

Які способи обробітку практикуєте?

Різні: і оранка, і глибоке розпушення, і поверхневий обробіток. Це залежить від природних умов і ланки сівозміни. Для покращення структури ґрунту не спалюємо й не вивозимо з поля пожнивні рештки. Усе залишаємо, заробляємо; також під час сівби додаємо мінеральні добрива: азот і фосфор. Калій не вносимо, бо його в наших ґрунтах вистачає.

Я дуже не згоден із тими, хто вважає, що треба збирати пожнивні рештки й робити з них паливні брикети абощо. Це шлях не туди: пожнивні рештки вивозиш — добрива завозиш. Марна праця! До речі, американці з полів не вивозять нічого, окрім зібраного врожаю.

Аналітики кажуть, що за результатами 2013 року мало не всі культури в мінусі. Що ви скажете із цього приводу?

У моєму господарстві найвищу рентабельність показав соняшник, бо врожай досить непоганий, на рівні 33 ц/га — погода посприяла. Проте по соняшнику є питання ціни: якщо минулого року ми продавали його мінімум по 5 тис. грн/т, то новий урожай по можливості притримуватимемо до початку 2014 року, бо ціна 3 тис. грн/т не дуже приваблює.

Кукурудза цього року показала невелику врожайність — 60–70 ц/га. У липні й серпні бракувало дощів, тому рослини не змогли реалізувати свій потенціал. Із досушуванням теж проблеми: через вересневі опади довелося просушувати кожен кілограм соняшнику та кукурудзи. Вологість на кукурудзі становила понад 20%, тобто вище за норму на 7–10%. Постійно доводилося купувати енергоресурси, відповідно, потрібні були гроші, тому потроху врожай продавали. Проте я впевнений, що ті, хто має замкнений цикл (вирощування, досушування, зберігання), прибуток на кукурудзі отримають. Звісно, він буде невеликим, але буде. Ми маємо під цю культуру всю потрібну інфраструктуру, тому стратегічно вирощуватимемо її й далі.

Пшеницю збуваємо лише у вигляді борошна, маємо власний млин. Із нашого борошна у Кіровограді виготовляють печиво.

Ваших потужностей для зберігання вистачає на весь обсяг збіжжя?

Залежить від урожаю. Маємо сховище на 22 тис. тонн в Іванівці, а також на 5 тис. тонн у Кіровограді. Що не можемо закласти, продаємо з поля. На наших елеваторах усі процеси автоматизовано. Взагалі, українські аграрії застосовують набагато прогресивніші технології доробки зерна, ніж ті самі американці. У нас активно будуються потужні багатофункціональні зерносховища, яких там немає. Пояснити це просто: коли обсяги великі, інвестиції в інфраструктуру окупаються набагато швидше.

Перші металеві силоси на 4 тис. тонн ми поставили ще 2003 року — першими в області. Цю ідею я також привіз із Америки. Постачальника обладнання знайшов на виставці у Ганновері. Наш елеватор став їхнім першим об’єктом в Україні.

Чи займаєтеся тваринництвом?

Ще два роки тому в нас була племінна ферма з розведення абердино-ангуської м’ясної породи ВРХ. Проте вона щороку давала нам мінімум мільйон гривень збитків. Держава обіцяла підтримку, але цим обіцянкам вірити не можна. Вірити можна тільки ринку. А наш ринок не сприймає цінне м’ясо абердинів, на нього немає попиту, доводилося продавати його як звичайну яловичину на м’ясокомбінати. Я довго терпів, врешті все поголів’ я викупили росіяни й вивезли тварин до себе.

Один час загорілися страусиною фермою, тримали 200 страусів. Однак реального прибутку від них не було, як ми не старалися. Одна справа — зоопарк, і зовсім інша — рентабельне виробництво. Довелося цей напрям ліквідувати. Свиней тримали — невигідно.

Урешті, замість тваринництва ми вирішили займатися сонячною енергетикою.

Як народилася ця авангардна ідея?

Передумов було багато. Коли влітку йде дощ, на душі приємно. Коли ж дощу немає, рослини страждають — на душі важко. От я й почав думати, як покращити собі настрій. Для чогось же сонце світить? Має ж бути від нього користь? Так народилася ідея. Ще один стимул — "зелений тариф", який у нас найпотужніший в Європі.

Хіба звичайний фермер може так просто зайти на енергоринок та ще й із "зеленим тарифом"?

Так, це дуже не просто. Коли я вперше звернувся до керівництва обленерго зі своєю ідеєю, мене уважно вислухали, а потім дипломатично пояснили, що чужим тут не раді. Я доводив, що ми на трьох гектарах вироблятимемо лише мегават енергії, це ж крапля в морі, що я обленерго не конкурент. Не допомогло.

А потім мені пощастило. Ідею 2012-го підтримало тодішнє керівництво області. Тоді рік видався успішним, гроші в нас на будівництво були. Щоправда, після завершення робіт ще півроку я збирав документи, щоб отримати "зелений тариф". Перші місяці станція працювала в тестовому режимі, тобто вся вироблена енергія "зливалася" в мережу обленерго безкоштовно. А вже з першого липня 2013 року Національна комісія регулювання електроенергетики України затвердила нам до 2030 року "зелений тариф" у розмірі 5 грн/кВт-год. (0,465 євро/кВт-год.) на потужність 1,3 МВт. В електростанцію вкладено 28 млн грн, тож максимум за п’ ять років інвестиції мають окупитися.

Хто розробив проект і які його основні складові?

Київська організація "Рентехно". Я не знаюся на технічних питаннях, тому повністю їм довірив. Електростанцію розмістили на площі 3 га поряд з адмінбудівлею й елеватором, ця ділянка у власності господарства.

Загальна потужність електростанції — 1,3 МВт: це 5300 панелей по 250 Вт кожна. Однак з урахуванням втрат (у трансформаторах, інверторах) реальна вихідна потужність СЕС становить 1,104 МВт за максимального сонця. У липні-серпні СЕС видавала до 8 МВт-год. на день, тобто за місяць набігав майже 1 млн грн виручки. У листопаді в похмурий день СЕС дає значно менше — 1–2 МВт-год., але все одно приємно.

Питома вага українських матеріалів, обладнання та робіт у вартості станції в сумі становила 28%. Норма для отримання "зеленого тарифу" тоді була 15%, нині вона вища — 30%.

Чи надовго має вистачити цього джерела додаткових прибутків?

Термін експлуатації панелей — 25–30 років. Після цього вони й далі працюватимуть, але з меншою ефективністю: через вигоряння кремнію щороку віддача зменшується на 0,5-1%. Я думаю, що 25 років достатньо, адже потім буде сенс купити нові, більш ефективні. Сучасні сонячні панелі конвертують в електрику лише 15% світла, яке потрапляє на них від сонця, тобто простір для вдосконалення величезний.

Обладнання поки що працює стабільно, але траплялися гарантійні випадки. Вийшли з ладу два італійські інвертори, які перетворюють постійний струм на перемінний, фірма їх замінила.

 

Наскільки складне обслуговування сонячної електростанції?

Воно мінімальне. Бруд з панелей змивають дощі, сніг сходить сам (фотоелементи під час роботи нагріваються). Єдине що — треба траву в міжряддях косити, бо вона затіняє панелі. А це досить складно, адже обладнання стоїть на великій кількості металевих опор. Тому ми вирішили піти іншим шляхом — запустили на територію електростанції 500 гусенят. Влітку вони "працюють", а з осені йдуть на харчування працівників. Думали запустити овець, але вівці для нас гірший варіант, бо вони намагаються вилізти на панелі й дряпають їх.

Чи не розглядали варіант використання сонячної електроенергії для власних потреб?

Нам вигідніше продати її обленерго за 5 грн, і купити в них же по 1,23 грн. Тим більше, нам така кількість енергії не потрібна, ми її не зможемо спожити. До того ж це потребує встановлення додаткового обладнання, зокрема, великої кількості акумуляторів. Якби ми не змогли продавати електроенергію в мережу, то зробили б з Іванівки Лас-Вегас — тут би все засяяло й замерехтіло.

У Німеччині фермери полюбляють установлювати на своїх землях вітрогенератори. Ви такий варіант не розглядали?

Вітроустановки починають працювати за швидкості вітру від 2,5 м/с, а в нас ефективні вітри бувають лише кілька місяців на рік — узимку. Тому вітростанції за їх нинішніх характеристик не дуже актуальні для України.

Сергію Борисовичу, на вашу думку, в чому секрет успіху вашого господарства?

Тут можна багато про що сказати. Мені вдалося зібрати найкращі місцеві кадри. Я з великою повагою ставлюся до людей: ніколи не було, щоб затримав зарплату. За паї ми теж стараємося платити достойно. Сам я живу в селі, усе бачу на власні очі, в усіх процесах беру участь. Управляючого не тримаю.

Я ніколи не роблю того, що мені не подобається. Швидко переорієнтовуюся, цікавлюся новинками. Хочеш отримувати прибуток — маєш вкладати. Як ви думаєте, чим опалюється наше офісне приміщення? Адже природного газу в Новоукраїнському районі немає... Ми одні з небагатьох в Україні, хто встановив теплонасос. Улітку він працює як кондиціонер, а взимку — на обігрів.

Чи можете щось сказати про найближчі плани?

Нашу країну весь час штормить. Постійно з’являються новини, які взагалі відбивають бажання розвиватися. От була новина про те, що Земельний банк отримає монополію на купівлю пайової землі. Хіба це правильно? Парламент цю ініціативу не підтримав, але сам факт появи таких гасел лишає виробників упевненості. Якщо поставлять нерівні умови на ринку, то які ми зможемо мати перспективи? Тому я не дивуюся, що багато моїх колег придивляються до бізнесу в інших країнах.

Якщо бути оптимістами, плануємо надалі розвивати енергетику. "Зелений тариф" поступово зменшують, сьогодні це вже 0,35 євро/ кВт-год., але все одно вигідно.

Який настрій маєте напередодні Нового року?

Святковий! Для аграріїв зима — можливість відпочити. Хочу привітати усіх колег із новорічними та різдвяними святами — нехай наступний рік буде ще кращим та успішнішим!

МАРІЯ Михно, The Ukrainian Farmer, № 1 (49), січень 2014 року


Друкувать

Залишилися питання по призначенню наших послуг?
Залиште нам заявку. Наші фахівці проконсультують Вас

Тема вашого запиту
Замовити дзвінок

^